Багато пройшло часу з тих пір як я почав і не закінчив свою розповідь про поїздку в башкирію. Ну ладно, краще пізно ніж ніколи!
Скеля мамбет і шлях додому.почався четвертий день мого перебування в башкирії. Багато де я побував за ці чотири дні… На сьогодні запланована тільки одна поїздка. А саме до скелі мамбет. Довго я взимку дивився фотографії цієї місцевості, прокладав маршрут і думав як буду долати ці броди, які повинні зустрітися на шляху і ось час настав.встав рано вранці, поснідав, зібрав манатки і висунув у бік селища красноусольский, саме від туди починається дорога до скелі мамбет.на вулиці було похмуро, я все думав аби не пішов дощ. До красноусольска дістався досить легко, дорога в основному з твердим покриттям, машин мало. Цікаву особливість я помітив в башкирії-тут майже в кожному селі стоять сміттєві баки, причому під різні побутові відходи, навіть в самій покинутій. Напевно тому тут мені ніде не траплялися звалища сміття в яких-небудь ярах, як це зазвичай відбувається у нас в татарії. Від красноусольска починається гравійна дорога, яка веде на мамбет їхати по ній досить не просто: по-перше дуже пильно, недалеко є кар’єр, тому вантажівки раз у раз їздять туди-судна піднімаючи величезні завіси пилу, де видимість зводитися до нуля. По-друге, гравій в багатьох місцях утворює колію і потрапляючи в нею мотоцикл починає мотати на всі боки, а коли їдеш навантажений, то виходити з такої ситуації подвійно важче. Але не дивлячись на все, дорога досить цікава, дуже великі перепади висот і дуже круті повороти – справжнісінькі серпантини.
Види тут теж не залишать байдужим. Ліси і гори, що може бути краще?
Поколісивши по серпантинах я повернув на мамбет, тут почалися грунтові дороги. Якщо до цього я постійно їхав в гору, то тепер мені доводилося постійно спускатися з неї.
Проїхавши кілька кілометрів, я натрапив на шлагбаум і вивіску «приватна територія, прохід проїзд заборонено!”та як так!- подумав я. Величезний шматок лісу, зробили приватною територією … Просто хтось взяв його в свої володіння і людей не пускає. Але! я че не эндурист? послав всіх на три букви і поїхав за шлагбаум, тим більше на цій закритій території розташована база відпочинку, що теж дивно адже скрізь ближче до скелі стоять знаки «природний парк».спустившись вниз по горі я опинився біля берега річки зілім. Дорога до самого мамбета вистелена з каменів, їхати доводиться акуратно, проїхав базу, начебто нікого немає, гаразд думаючи, може мене не помітили і ось я стою перед свої першим бродом!відразу вирішив не лізти, а то вже падав, тому пішов спочатку пішки. Вода в річці холодна, але зате як кайфово після бот походити в такій воді!дослідивши брід, я, обміркувавши план подальшої події вирішив-розвернутися. Брід виявився глибоковатим, мені по пів ікри, а це значить підлогу двигуна в воді, плюс врахуємо той факт що він просяде, значить води більше маточини. Ні, вирішив я один не лізти в такий брід, та й ще в такій глушині, адже найперший брід повинен був бути дрібним, та й найкоротшим. А воно он як вийшло.місця звичайно тут красиві, але на жаль, дістатися до скелі мені не судилося, тому вирішив я рухати в бік будинку.
Прикинувши час і кілометраж, я вирішив їхати максимально далеко. На стільки, на скільки дозволяє день і таким чином приїхати додому на день раніше, ніж планував. Цього разу хоч з місцем ночівлі пощастило, непогана галявина, тихо і спокійно. Переночувавши, на п’ятий день я вже дістався до татарії.разом в цілому за 5 днів я проїхав 1600 км грунтових доріг. Такий ось вийшла поїздка в башкирію!
